Пролітають роки, довго тягнуться миті…
Скільки їх відійшло, скільки вже пережито.
Забувається зле, марнослав’я минає,
Залишається те, що серця зігріває.
Непомітно зерно засівається в душі –
Вчителі – сіячі, а рілля – їхні учні.
І отак – без кінця, і отак – день за днем
Йдуть за плугом вони віковічних проблем.

Бур’яном пророста безтурботність дитяча,
Збайдужілість черства і наївність ледача,
Та надія свята вчителів не зникає –
Життєдайне зерно у ріллю западає.
І хоча промине і не рік, і не два –
У посивілі скроні заб’ються слова:
Ви пробачте нам те, чого ми не уміли,
Ви пробачте за те, чого ми не хотіли.
Ми пригадуєм Вас, розуміємо слізно –
Для подяки час Є, для подяки не пізно.
Ми вклоняємось Вам за усі покоління,
За зернину в душі, за проросле насіння.
Ми дякуєм вам…
І благаємо щиро: уміння навчити
Передайте нащадкам, щоб уміли любити!
Дорогі мої колеги!
Це у Ваші вуста Бог уклав слова мудрості і благодаті, аби наповнити світ добром та омити джерелами духовності! Ваша життєва стежина – це стежина до найпотаємнішого: дитячої душі. Нехай кожен успіх будь-якого з учнів буде гордістю для Вашого серця, нехай кожен урок, даний Вами, дарує дітям не тільки знання і вміння міркувати, але і віру в хороше, надію на краще, різнокольорові мрії та силу прагнення до них. Залишайтеся мудрим і добрим, тямовитим і обізнаним, цікавим і чудовим учителем, на життєвій дорозі якого горять вогні удачі, щастя і любові.
Зичу, аби промінь благодатної зорі купав у мирі та злагоді, любові та достатку Ваш дім і Ваші родини!
Зі святом Вас, дорогі мої колеги!!!
З повагою,
директор Кременецького ліцею імені Уласа Самчука Анатолій Аврамишин