Сьогодні в переддень відзначення 117-ї річниці від дня народження Уласа Самчука звернімося до його слів, які були сказані на початку 40- років минулого століття, і задумаймося, чи не актуальні вони сьогодні (цитати зі збірки «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 – 1943 років»  /  упоряд. А.Жив’юк. Рівне: 2008).  «Живемо у час великої війни. … Не […]

Сьогодні в переддень відзначення 117-ї річниці від дня народження Уласа Самчука звернімося до його слів, які були сказані на початку 40- років минулого століття, і задумаймося, чи не актуальні вони сьогодні (цитати зі збірки «Документ доби: публіцистика Уласа Самчука 1941 – 1943 років»  /  упоряд. А.Жив’юк. Рівне: 2008).

 «Живемо у час великої війни. … Не маємо права тратити часу на взаємну гризню. Не гідно порядного націоналіста в своєму братові вбачати ворога. Не гідно порядного націоналіста бути сліпим і німим на те, що діється навкруги. Той, хто не почне, той, хто кине зерно розбрату, буде осуджений не нами, а його прокляне історія.

Так. Ми за мужнє ставлення до дійсності. Ми за органічну, цілеву, свідому єдність. Ми слухаємо голос нашої крові, нашої природи, нашого духового єства. Будьмо вірні йому. Добавмо до цього розум і мужність!» («За мужню дійсність»).

 

«Хто вірить у большевизм – є свідомий злочинець проти себе самого, своєї родини, свого народу. Хто толерує большевизм, є дурень. Хто надіється, що большевизм зміниться – ідіот. Большевизм є зараза. Де він ступає, там смерть» («Весела вдова»).

 

«І що ж лишається? Нічого іншого, як боротьба. Нічого іншого, як лишитися тим, чим створила нас природа – європейцями… По натурі і успосібленню… По вдачі і світосприйманню. Европейцем з тим піднаголовком, яке дістала людина, будучи поділена мовно і державно. Бути європейцем це значить бути і українцем. Якраз… Бо мова матері і духовість народу це по суті і є те, що так вирізнює європейську людину та робить її безкомпромісовою» («Європа»).

 

«Чужі нам, чи то польські, чи після жидівсько-більшовицькі режими робили все, щоб наш народ лишився без своєї верхівки, без інтелігенції. Вони свідомо і насильно не допускали нас до керма державно-суспільного ладу. Вони не сприяли для витворення нашої національно і мовно провідної еліти, провідних керманичів духовного, політичного і господарського життя. Одначе всі їх намагання не знищили у нас основного: почуття, що все таки ми, і тільки ми, є спадкоємцями цієї чудової нашої прадідівської землі»  («Завойовуймо міста»).

 

«Любимо землю наших предків, горимо бажанням для неї жити, хочемо для неї працювати. Це не є наша химера. Це є зов нашої крові, наказ тієї вищої і мудрої сили, яка всім на землі сказала: «Будьте!» І тепер, коли зміцнюємо і розбудовуємо свою незалежну і самостійну державу, не забуваймо згадати тих, хто поклав на її вівтар кращі роки свого життя»  («Так було – так буде» ).

 

 «…Сьогодні кожний народ хоче жити… Пристрасно сильно жити. Жити за всяку ціну… І хто цього тепер не зрозуміє, той рано чи пізно впаде жертвою власної недалекоглядності. Лишень свобідна, мирна, взаємно шануюча себе родина народів може керувати долею світу. Це не значить, що всі вони мають лишень командувати… Це значить, що всі вони мусять чутися дійсно ковалями власного життя, бо інакше рано чи пізно повернеться те саме, що вже не раз диктувалось істрією. «Хто підійме меч, від меча загине». Ці Євангельські слова мають велике виправдання всіма законами, всіма досвідами життя» («Піднятий меч»).